Електрометеорологічні фактори в природі тісно пов’язані з певними змінами в організмі людини. Гіпотезу про існування електрообміну між організмом і повітряним середовищем уперше висунув І. П. Шпаків в 1889 р. У цей час експериментально було доведено, що цей обмін здійснюється за допомогою аероіонів. Дослідження показали, що сприятливий вплив на організм виявляють в основному негативні іони (переважно іони кисню). Однак у ряді випадків корисними є й позитивні іони. Помірковано підвищена концентрація легких аероіонів, особливо з перевагою негативних, може мати загальнооздоровче й лікувальне значення. Однак висока концентрація аероіонів (головним чином позитивних), що спостерігається в природних умовах (на вершинах гір, в печерахх) і на виробництві, здатна негативно впливати на організм людини.

Спостереження довели, що підвищена концентрації легких іонів (3000-4000 іонів у 1 см повітря), особливо при перевазі негативних іонів, сприятливо впливає на самопочуття й здоров’я хворих. Якщо в 1 мл чистого повітря міститься 800-1000 іонів, то в містах внаслідок забруднення атмосфери їх число нерідке зменшується до 100-400. У приміщеннях при великому скупченні людей значно зменшується число легких і збільшується кількість важких іонів. Ці зміни відбуваються одночасно зі зміною фізичних властивостей повітря, великій концентрації пилу й перенасичення двоокисом вуглецю, що призводить до погіршення гігієнічних умов у приміщенні.

Використання штучно іонізованого повітря в профілактичній і лікувальній медицині здійснюють на практиці у вигляді сеансів інгаляції негативними іонами. Ці процедури підвищують опірність організму, впливають на самопочуття, сон, апетит, вітамінний обмін, працездатність і витривалість.

У фізіотерапії іонізоване повітря застосовують при лікуванні бронхіальної астми, гіпертонічної хвороби, катарів верхніх дихальних шляхів, безсоння, неврозів та ін. У стоматологічній практиці отримані гарні результати при комплексному лікуванні рецидивного афтозного стоматиту, багатоформної екссудативної еритеми, парадонтоза, ран, що довго не гояться, і виразок щелепної області.